Опис досвіду роботи
“Розвиток комунікативного мовлення на уроках англійської мови.”
Освіта — стратегічна основа розвитку особистості, суспільства, нації і держави, запорука майбутнього. Вона є засобом відтворення і нарощування
інтелектуального, духовного потенціалу народу, виховання патріота і
громадянина, дієвим чинником модернізації суспільства, зміцнення авторитету держави на міжнародній арені.
Основна мета української системи освіти - створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості, для виховання покоління, здатного
навчатися впродовж життя, створювати і розвивати цінності громадянського суспільства.
Головним завданням навчання іноземної мови в українських середніх
навчальних закладах є завдання навчити учнів користуватися іноземною мовою як
засобом спілкування в усіх видах мовленнєвої діяльності в різноманітних
ситуаціях реального життя. Зрозуміло, що протягом навчання в середній школі
учні можуть досягти лише певного рівня спілкування в ситуаціях, обмежених як за
кількістю, так і за тематикою. Рівні володіння іноземною мовою на кожному із
ступенів навчання в школі - початковому, середньому та старшому - визначаються
державним освітнім стандартом з предмета «Іноземна мова»,
в якому формулюються параметри рівня володіння англійською
мовою. Такого рівня учні мають досягти після завершення того
чи іншого ступеня навчання. При цьому учитель не повинен стримувати ініціативу і має створити таку атмосферу на уроці, коли учні не
відчувають незручності від присутності вчителя, між ними має відбуватися те, що можна назвати співпрацею. Форми проведення уроку можуть бути різноманітними, але перевага надається частково-пошуковій діяльності та
діалогічному спілкуванню. Одним із найбільших досягнень є, на мій погляд,
визнання права вчителя на вільний вибір засобів навчання. Визначено такі основні методичні системи:
• Свідомо-практичний підхід
(базовий, автор В. Плахоник)
• Комунікативно-функціональний
(експериментальний, автор Т. Сірик)
• Інтенсивний метод
(альтернативний, автор Н. Скляренко)
• Комунікативно-діяльнісний (новий,
автор О. Вишневський)
• Комунікативно-особистісний (новий,
автор Л. Биркун)
• Системно-комунікативний підхід
(новий, автор Р. Мартинова)
Ці технології є синтезом наукового пошуку і шкільної практики і свідчать про значне підвищення рівня науково-методичного забезпечення викладання
англійської мови в школі.
Знання іноземної
мови завжди було ознакою високої культури, освіченості. Не випадково кажуть:
„скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина". Ось чому я ставлю за мету
розвивати в учнів інтерес до вивчення англійської мови, навчити їх
розуміти її на слух, читати з метою одержання нової інформації, розвивати навички діалогічного й монологічного мовлення,
письма. Понад двадцять років я працюю вчителем і можу сказати, що перебуваю у
постійному творчому пошуку нових активних способів і форм навчальної діяльності
учнів на уроці. Впевнена, що комунікативна спрямованість навчання
- передумова успіху у практичному оволодінні учнями
англійською мовою. В своїй роботі я використовую методику комунікативного
підходу до викладання іноземної мови. Головна ідея комунікативного підходу
полягає в тому, що учні, щоб стати ефективними користувачами мови повинні не
тільки здобувати знання, а й розвивати навички та вміння використання мовних
форм для реальних комунікативних цілей. Цей підхід
потребує відкритої атмосфери співпраці й активної участі учнів у процесі їхнього навчання на уроці. В чому ж різниця
комунікативного навчання від традиційного, лінгвістичного?
Комунікативна направленість у викладанні мови полягає в тому, що процес
навчання наближений до процесу комунікації: на уроках обговорюються ті теми, які відповідають віку і інтересам учнів, їх рівню розвитку, актуально
важливі для учасників спілкування; використовуються ті
мовленнєві засоби, які функціонують в реальному процесі спілкування.
Досвід переконує, що розвиток комунікативних здібностей можливий тільки
через вирішення реальних завдань на уроці, що викликає в учнів задоволення і
впевненість в собі, бажання говорити англійською мовою. Лінгвістична інформація
дається як допоміжний матеріал. В той же час необхідно наглядно показати (в
першу чергу, опрацьовуючи з учнями) важливість і
необхідність теоретичного матеріалу, що вивчається, для оволодіння мовою. Я впевнена, що у процесі підготовки учнів до успішної
іншомовної мовленнєвої діяльності навчання граматики іноземної мови є теж одним із найважливіших напрямів.
З метою формування системи граматичних знань доцільно мати у класі таблиці
з короткими записами граматичних правил, формул, структур іноземної мови яка
вивчається. Гарним помічником в успішному засвоєнні, оперативному застосуванні
граматичних знань, їх накопиченню і систематизації є, так
званий, граматичний довідник, який поступово і послідовно,
відповідно до змісту навчальної програми, створює з моєю допомогою кожен мій
учень на протязі всього періоду навчання. Організація комунікативного навчання,
на мою думку, вимагає дотримання слідуючи принципів. Це:
1. — принцип мовнорозумової активності: учні, яким передбачає
стимулювання мовної діяльності школярів; постійне, залучення їх в процес
спілкування на англійській мові;
2. - принцип індивідуалізації, під яким розуміємо урахування всіх якостей учня як особистості: його здібностей, умінь здійснювати навчальну
діяльність, особисті якості;
3. - принцип функціональності, який передбачає відбір лексичного матеріалу, адекватного процесу комунікації;
4. - принцип ситуативності. Мовні одиниці, вимовлені або сприйняті поза ситуацією, не залишаються в пам'яті, так як не стають важливими для людини;
5. - принцип новизни — передбачає
навчання на невідомому раніше інформативному матеріалі.
Комунікативний підхід у викладанні іноземної мови відрізняється від
традиційного і засобами навчання, в якості яких можуть виступати:
1. вербальні
засоби спілкування:
·
говоріння;
·
аудіювання;
·
читання;
·
письмо.
2. невербальні
засоби спілкування:
• пара лінгвістичний (інтонація,
тональність, дихання, дикція, теми);
• екстралінгвістичний (стук в двері, сміх,
плач, різні шуми);
• кінесика
(жести, міміка, контакт очей);
• проксемика
(пози, дистанція).
Отже, для того щоб навчитися володіти англійською мовою школярі повинні говорити на уроці, щоб навчитися чути слово, розбиратися в його значеннях,
повинні слухати. Тобто цілі і засоби навчання в цьому випадку співпадають.
Тому, мабуть, є місце говорити не о комунікативному, а комунікативно-особистісному
підході до навчання англійської мови. Тому вбачаю потребу проводити роботу по досягненню вище вказаних цілей на усіх уроках. Особливу увагу акцентую на уміннях, пов'язаних з мовленнєвою діяльністю (усною і писемною), а саме:
1) Вміння враховувати
ситуацію спілкування (мовну
ситуацію), тобто
всі без винятку її складові: адресат мови, тему і основну думку висловлювання,
ціль, місце.
2) Вміння збирати матеріал, використовуючи різні джерела інформації, систематизувати його, планувати майбутні висловлювання.
3) Вміння здійснювати задум мовленнєвої діяльності (навчити використовувати різноманітні мовні засоби).
4) Вміння здійснювати самоконтроль, а саме коректувати монологічне мовлення.
В практиці роботи застосовую пізнавальні методи, які забезпечують отримання мовних знань - пояснювальний, проблемний, а також тренувальний (імітаційні, оперативні вправи), які підходять і для отримання нових знань, і для їх закріплення, і для формування комунікативних умінь і навиків. Треба відмітити, що в такому навчальному процесі посилюється роль контрольних методів, які і повинні здійснювати зворотній зв'язок на всіх етапах в навчанні кожного учня. Серед вправ, забезпечуючи
комунікативне навчання, головні ті, які передбачають роботу з текстом. Але
особливу увагу я приділяю тим із них, які грають, на мою думку, важливу роль в придбанні комунікативних умінь. Ситуативні вправи, які передбачають складання тексту, мають задані умови спілкування, опис мовленнєвої ситуації, ситуації по змісту повинні бути близькі і цікаві
учням. Вони можуть бути взяті із щоденного життя або видумані,
або такі, що передбачають рішення якої-небудь проблеми, але в любому випадку
вони повинні зацікавити, а не викликати почуття відрази. Наведу приклади
ситуативних вправ, які включають різні завдання і відповідно передбачають різноманітні мовні реакції учнів, а саме: закінчити опис ситуації, зробити висновок, поділитися роздумами, оформити їх у вигляді монологу, „вжитися в
будь-який образ".
Вправа
№ 1.
Уявіть собі, що негадано для вас здійснилася якась ваша мрія. Ви поспішаєте додому поділитися своєю радістю. Не встигнувши переступити поріг дома, ви уже вигукуєте: „Ура...".
Завдання: доповнити ситуацію, використовуючи дієслова, які
виражають
почуття людини.
Вправа № 2.
Під час канікул ви побували з туристичною групою у лісного озера.
Повернувшись додому, ви розповідаєте рідним про свої враження. Завдання:
скласти розповідь:
а) з використанням ілюстрації і опорних слів;
б) без використання опорних слів.
Вправа № 3.
Ви побували в картинні галереї і вам сподобалася картина К. Ламакіна „Весна іде". Завдання: напишіть другу в листі про відвідування
виставки і опишіть картину, щоб друг мав про неї уяву:
а) використовуючи план;
б) використовуючи лист-зразок.
Вправо № 4.
Розкажіть жителю СІЛА про зиму в вашій місцевості
так, щоб він зрозумів всю красу зими, відчув запах снігу,
настрій людей і т.д.
Вправа № 5.
Розв'яжіть питання по телефону, домовтеся про зустріч, тощо.
Під час своїх
уроків я також часто застосовую драматизацію. В даному випадку цей вид вправи,
який передбачає розігрування по ролям який-небудь текст, в кінцевому результаті
передаючи його зміст більш або менш вільно. Це може бути і
безпосередній виступ учнів „з словами", і купольна вистава. Постановка -
імпровізація можлива також для одного актора, наприклад, при такому завданні: зіграйте роль глашатая, який скликає людей в святковий день на виставу. З якими словами ви звернетеся до людей, щоб переконати їх прийти в театр?
При проведенні драматизації я об'єдную учнів в групи від трьох до п'яти чоловік. Двоє-четверо з них - діючі особи, третій— п'ятий грає роль наглядача-коментатора. Обов'язковою умовою при підготовці для інсценування є необхідність навчити учнів відбирати необхідні мовленнєві засоби, за допомогою яких можна дати характеристику персонажу. Що ж
стосується поведінки акторів, то на перших уроках я даю дітям інструкції, підказую, що від них потрібно в конкретному випадку. Через деякий час учасники інсценування поступають так, як вважають за потрібне, але при
необхідності вони повинні довести правильність поведінки в тій чи іншій ситуації. Для того, щоб учням було легше увійти в образ, пропоную їм використовувати різноманітні „театральні реквізити" (окремі деталі костюмів, піктограми, іграшки, тощо). Використовувати такий вид вправ можна
на багатьох уроках іноземної мови, особливо для учнів 5-8х класів.
Особливе значення для підвищення ефективності навчання та посилення
мотивації вивчення англійської мови має цілеспрямований вплив на емоційну сферу
учнів. У цьому випадку, використання ігор є найбільш доцільним. Гра є одним з
методів, який застосовується в комунікативному підході вчителями усіх предметів і усіх країн світу. Про значення гри в навчанні сказано
багато. Якщо згадати, як оживають учні і як загораються їх очі при вимові слів:
„А зараз ми трохи пограємо", можна згодитися, що це є одним із самих правильних шляхів в навчанні і вихованні. Я вважаю, що рольові ігри сприяють розвитку комунікативних здібностей учнів, реалізації між особистісного спілкування учнів на уроці, допомагають сформувати дитячий колектив, включати в актину діяльність сором'язливих учнів. Рольова гра орієнтує школярів на планування особистої мовленнєвої поведінки і
прогнозування поведінки співрозмовника. Ігри я проводжу у групах або в парах.
Пропоную деякі ігри, які можуть бути використані в практиці роботи як на
уроках, так і в позаурочний час.
Грa № 1.
Школярі об'єднуються в групи, наприклад, по місцю проживання, і обговорюють задану тему протягом однієї- трьох хвилин. Потім вони отримують завдання об'єднатися в групи по будь-якому іншому принципу або
признаку, потім по-третьому. Наприклад, по наявності братів або сестер, по кольору очей, по наявності в домі тварин. Знову деякий час обговорюється тема, учні розповідають по себе, вчаться слухати інших, звертають увагу на
якісь деталі, яких спочатку не помічали. Цю гру можна проводити при вивченні таких тем як „Мій дім", „Моя сім'я", „Опис зовнішності
людини".
Гра № 2.
Учитель просить половину учнів зробити внутрішнє коло, а половину зовнішнє. Внутрішнє коло — нерухоме, а зовнішнє - пересувається. Таким чином, кожен учень, що стоїть у внутрішньому колі, має можливість
спілкуватися з усіма, хто стоїть в зовнішньому по заданій учителем темі,
наприклад: „Моє хобі", „Моє саме потаємніше бажання" і т.д. Діти, розмовляючи попарно, мають можливість краще взнати одне одного, відкрити себе, вчаться спілкуватися. Важливо і те, що таким чином можна
закріпити з учнями лексичний матеріал на будь-яку тему.
Рольова гра, просто гра або ігрова ситуація на уроці - це надзвичайно
цінний метод навчання англійської мови, оскільки стимулює процес
мислення і спонукає до творчості, допомагає учням розвивати та застосовувати на
практиці мовленнєві вміння, формує мотивацію до навчання.
Підбираючи ігрові вправи, учитель може використовувати
відомі ігри, а також проявити свою творчість. Важливо, щоб
учитель зумів самостійно визначити місце комунікативних вправ
на уроці, їх співвідношення з іншими видами роботи. В цілому комунікативна орієнтація,
думаю, можлива в тому випадку, коли має місце
інтенсифікація навчального процесу. Задача вчителя створити
на уроці атмосферу, яка буде сприяти підвищенню інтересу учнів до навчання,
зробити це навчання цікавим, змістовним і творчим. Готуючись до кожного свого
уроку, ось уже 26 років я постійно ставлю перед собою
питання: „Як навчити дитину? Як надати їй глибокі знання? " Відповіді на ці питання
перетворюються в різні форми і методи, яки я використовую на
уроці. Але при цьому я пам'ятаю:
Посередній учитель говорить. -
Хороший учитель пояснює.
Талановитий учитель демонструє.
Великий Учитель надихає.
Комментариев нет:
Отправить комментарий