Teaching Activity

Доповідь на педраді  з теми:

«Профорієнтаційна робота класного керівника»

 Більшу частину свого часу людина проводить на роботі. Тому так хотілося б, щоб всі люди могли говорити словами Б. Окуджави: «Я займаюся улюбленою справою, і за це мені ще платять гроші…»

   На жаль, для багатьох людей це не так. Як говорить статистика, зараз серед безробітних – кожен другий - молодий чоловік у віці 30 років, кожен п’ятий - випускник школи. Серед українців лише 14% опитаних, відповіли, що вони «майже задоволені» або «задоволені» своєю роботою. Хоча, «бути задоволеним роботою» не зовсім теж саме, що й «займатися улюбленою справою». А це означає, що близько 86% наших співвітчизників опиняються в положенні… раба/кріпака, добровільно або за складом обставин. Якщо в нас , в Україні, проф. орієнтування тільки зароджується і набуває вже деяких реальних знак: є незначна законодавча база, є регулюючі органи і організації, які курирують цю тему, в той час як на заході усталена і налагоджена система з довгою історією і дуже значним досвідом. Ви запитаєте: «Які ж результати цього зарубіжного демократичного апарата?» Менше 20% європейців незадоволені своїм вибором. Тобто, якщо порівняти з Україною, то в останній число незадоволених перевищує середньоєвропейське більш, ніж у 4 рази. Це лякаюча цифра. А якщо врахувати, що робота – це основний фактор економіки, то можна собі уявити, які гроші втрачає наша країна через недостатньо ефективні механізми проф. орієнтації (середня продуктивність складає менш, ніж 30% від рівня продуктивності, наприклад у США. А як ми знаємо, продуктивність праці – основа ефективності і зростання економіки будь-якої країни). Можливо, ми б давно вже «подвоїли ВВП», якщо кожен був би на своєму місці і виконував свою улюблену роботу. Тривогу (ще 100 років тому) забили американці. Вони не могли змиритися з тим, що із чудового випускника школи далеко не завжди виходить висококласний спеціаліст, і пасивно спостерігати, як нерідко практично в пусту витрачаються гроші на освіту. Поняття проф. орієнтації пов’язано з іменем американського психолога Г. Мюнстерберга, який на початку ХХ ст. вперше почав складати і застосовувати відповідні тести для оцінювання професійних здібностей людини. Саме в цей час з’являється новий розділ в науці – психологія професій. Ці дослідження дозволили Ф. Парсону створити потім методологічну теорію вибору спеціальності. В наш час в США курс Career Development (розвиток кар’єри) входить до системи освіти і проводиться для дітей у віці від 5 до 14 років. Він спрямований на самопізнання, знайомство з професіями і планування кар’єри. Через 40 років (після впровадження в США подібної теорії) в Японії розробили абсолютно унікальну наукову методику, автором якої став ректор університету Асія – професор Фукуяма. Зараз ця методика широко застосовується в японських школах. Основний принцип японської системи – реальні спроби, які забезпечують перевірку розумового вибору за допомогою власного трудового досвіду. В результаті, японські школярі неповної середньої школи тричі приймають участь в професійній діяльності і за 3 роки проходять 48 професійних спроб. Крім того, японська методика включає в себе процес формування у дитини необхідних для вибраної ним спеціальності якостей. Японська система проф. орієнтації дозволяє учням по закіченню школи практично стовідсотково вибрати професію згідно з бажанням, схильністю і здібностями. Повертаємося в Україну. Незважаючи на те, що в багатьох школах є так звані профільні класи, набір в них відбувається далеко не на конкурсній основі і навіть не після спеціального тестування та відповідних рекомендацій. В результаті боротьби за наповненістю класів, школа вимушена набирати в 10-ті класи тих, «хто прийшов» (всіх підряд) і зробити все, що тільки можливо, аби не втратити учнів після закінчення 9-го класу. Зрештою, виявляється,що один з найважливіших виборів свого життя молоді люди здійснюють, керуючись випадковими обставинами, іноді, навіть, важливими, але які не мають ніякого відношення до грамотного вибору професії. Ось основні фактори, які мають вплив на вибір школи,потім і як слідство майбутнього ВНЗ: - школа, а потім ВНЗ знаходяться біля дому/ближче до дому; (30%) - не здали ЗНО; (2-3%) - рекомендації батьків, друзів тощо…(40%) - реклама; (~ 20%) - допомога психологів і спеціалістів з проф. орієнтації; (4-6%) - рекомендації, отримані у школі; (2%) Так, що ж таке проф. орієнтація? Проф. орієнтація, вибір професії або орієнтація на професію ( від лат. profession – вид діяльності та фр. orientation – установка) – сукупність дій або система заходів, спрямованих на здійснення психологічної допомоги при виборі майбутньої професії (сфери діяльності), а також консультаційні послуги, які допомагають людині не тільки визначити свою професійну схильність, направленість проф. освіти (вибрати учбовий заклад, середньо спеціалізований або вищий навчальний заклад), а і відмовитися від запланованого невірного рішення. Навіщо нам проф. орієнтація? Невже не можна вибрати професію самостійно? Звичайно, можна!Але це так, як ходити містом без мапи, або готувати без рецепту. Як правило, це питання часу, яке ми витрачаємо на досягнення результату. В зв’язку з цим, важливою соціально-економічною задачею є створення і послідовний розвиток державної системи проф.орієнтації, яка охопить всю територію країни і забезпечить молодь рівними можливостями в отриманні проф.орієнтаційних послуг. Проф. орієнтація має включати в себе як особисті інтереси, так і суспільні потреби. Яка роль учителя/класного керівника? Забезпечити: - професіональну (фахову) інформацію (Я включаю це в план виховної роботи – це бесіди, класні години, диспути, екскурсії проф. орієнтаційної направленості) (Включаю в свою роботу допомогу шкільного психолога, бібліотекаря, мед. працівника, лікаря, членів батьківського комітету) - професіональне виховання; (стимулювання пізнавальної можливості учнів, самопізнання і самовиховання, співпраця з учителями-предметниками, залучення учнів у різного роду позакласну роботу (гуртки,секції) - професіональна консультація (максимальна обізнаність щодо інтересів, схильностей, особистих якостей учня) - професіональна діагностика – (головний елемент проф. орієнтації – зростання формування його якостей, здібностей, таланту, інтересів) - професіональний відбір – (придатність людини до конкретного виду праці – вимагає від вчителя спеціальних знань в області фізіології, психології, медицини, педагогіці) для того, щоб сприяти формуванню якостей, які необхідні для вибраної спеціальності. - професіональна адаптація – вдале і вміле поєднання всіх компонентів проф.орієнтації для пристосування до спеціального оточення, умов праці, особливостям конкретної ситуації. Все це дуже складна і відповідальна робота, як і робота вчителя взагалі. В більшості своїй ця робота в школах тримається виключно на ентузіазмі деяких вчителів, психологів, завучей і директорів. Навіть, якщо у педагогів є бажання орієнтувати дітей на майбутню професію, в більшості випадків вони не мають на це необхідні кошти, методики і інформаційні матеріали. Немає у нас також і сучасних програм для проведення подібних занять. Особливо з елементами тренінгу. З моєї точки зору, поки, на жаль, ніхто системно і науково не вирішує проблему вибору професії. Як і раніше, спасіння утопаючих – справа самих утопаючих. Не можна залишати це серйозне і важливе питання на останній рік навчання, а ще гірше, на останні місяці перед випуском зі школи. Бажано як можна раніше звернутися до спеціалістів. «Сані потрібно готувати влітку» Щоб потім відчути всю радість і щастя, яке як я вважаю, можна пояснити словами мудрої людини: «Щастя – це коли вранці з радістю ідеш на роботу, а ввечері з радістю біжиш додому».

Робота з обдарованими дітьми.

Як сказав хтось з видатних людей: «Геній - це нормальна людина, все інше – це відхилення від норми».

Соціологи кажуть, що генії народжуються в епоху історичних зрушень.

Відомо, що французька революція кінця ХVIII ст.. змінила європейське життя.

У світі з'явилися Наполеон, Гете, Ротшильд, Бальзак, Бетховен, Гегель і ще багато талантів у всіх сферах життя.

Деякі вчені вважають,що світові цивілізації живуть за законами духовних ритмів.

Вони малюють криву – синусоїдну –і на її вершниках очікують «урожаю» геніїв.

Але варто поглянути пильніше на життя тих, кого прийнято вважати титанами.

В Україні склалася критична ситуація з поповненням національної науки молодими кадрами. «Старіння» української науки вже сьогодні негативно позначається на іноваційно-технологічному розвитку нашої держави. Неефективно використовується інтелектуальний і творчий потенціал обдарованих учнів.  Відсутні сприятливі умови для реалізації іх здібностей. Інтеграція України в загальноєвропейський простір потребує розроблення нових напрямів роботи з обдарованими учнями.

Учені з різних країн працюють над проблемою обдарованості.

Біологи намагаються виділити ген геніальності, психологи та соціологи винаходять тисячі тестів для визначення яскравих здібностей дітей.

Майбутнє людської цивілізації залежить, виключно від реалізації обдарованості людей, яка фіксується у дитячому віці.

За даними М.Карне, у шкільному віці виявляється 3-5%  обдарованих дітей, хоча, зрозуміло, іх від природи більше, але іхні здібності згасають від неправильного навчання й виховання.

Проблема в тому, що обдаровані діти вже від народження завдають багато клопоту дорослим. Природна допитливість обдарованих  дітей є причиною безлічі запитань, якими вони «замучують» дорослих. Особливо складно з ними в школі. У початковій ланці освіти, як правило, їх всіляко намагаються зрівняти з іншими, підігнати під зручний стандарт слухняного та розумного учня.

Ось чому так часто ті, кого в ранньому дитинстві вважали «вундеркіндом», з віком стають звичайними прагматичними людьми, які нічого оригінального не створюють.

На мою думку, навчання обдарованих школярів повинно носити пріоритетний характер у державній освітній політиці України. Освітні інтереси цієї категорії школярів та іхні специфічні проблеми мають відстоюватися на державному , обласних районних та місцевих рівнях.

У побудові освітньої політики щодо ефективного навчання обдарованих дітей потрібно розробляти і впроваджувати ефективні засоби та технології пошуку, навчання, виховання й самовдосконалення обдарованих дітей, створювати умови для іх розвитку, системи профільного навчання, забезпечення соціально-правових гарантій.

Важливий аспект роботи з обдарованими учнями – організація і проведення олімпіад які здійснюються традиційними методами та мають усталені форми.

Історія проведення олімпіад в Україні нараховує більше сорока років. Олімпіади сприяють розвитку пізнавального інтересу учнів, обґрунтованому вибору майбутньої професії.

Особливість іх полягає й у тому, що вони надають учням змогу перевірити свої знання й уміння в умовах змагання, зіставити іх зі знаннями й уміннями однолітків.

Однак треба підкреслити те , що олімпіада – це не контрольна робота, а конкурс , у якому переможцями стають найсильніші, а інші учасники збагачуються новими знаннями і здобувають необхідний досвід.

Процес проведення олімпіад має 3 етапи:

I етап – шкільний;

II етап -  районний;

III етап – міський.

І етап – наймасовіший, найважливіший у пізнавальному і профорієнтаційному плані.

Особливість цього етапу полягає в тому, що рівень знань учнів визначається, насамперед, глибиною знань в основної маси школярів, а також активною діяльністю позакласної роботи.

Етап проходить вдало, якщо йому передує велика підготовча робота.

Досвід показує, що спочатку необхідно зацікавити учнів предметом, його актуальністю, позакласними формами роботи.

Тільки добровільний принцип і зацікавленість допомагають залучити учнів до осмисленої і плідної роботи.

Велике значення, а можливо, на цьому етапі найважливіше – особистість вчителя. Саме вчитель створює атмосферу, яка може надихати учня або руйнувати його впевненість у собі, заохочувати чи пригнічувати його інтереси, розвивати чи ігнорувати здібності, розвивати або гальмувати його творчий початок.

Вчитель вчиться все життя – це відома істина. Вчитель знаходиться в постійному розвитку і все своє трудове життя є дослідником, що є запорукою його професійної майстерності.

У своїй роботі з обдарованими дітьми я намагаюся:

- постійно поширювати свої знання про те, що таке обдарованість і у чому полягає особливість навчання і розвитку у кожної конкретної дитини;

- удосконалюю свої психологічні і дидактичні методи практичної роботи;

- використовую різні форми,методи, прийоми навчання і розвитку обдарованих дітей;

- ставлюся до обдарованого (як і до будь-якого іншого) учня не як до об'єкта педагогічного впливу, а як до суб'єкта спільно конструйованої педагогічної взаємодії, під час якої і відбувається навчання і розвиток;

- намагаюся створити можливість для поглибленого вивчення тем;

- забезпечуючи самостійність в навчанні, тобто навчання, яким керує сам учень;

- розвиваю методи й навички дослідницької роботи;

- розвиваю творче, критичне і абстрактно-логічне мислення учнів;

- заохочую і стимулюю висування учнями нових ідей;

- заохочую створення робіт з використанням різноманітних сучасних способів і форм;

- сприяю розвитку самопізнання і само розуміння;

- намагаюся навчити умінню оцінювати результати роботи інших учнів і власні результати.

Деякі батьки й учителі вважають, що для розвитку здібностей дитини достатньо займатися з нею за будь-якою «правильною» методикою. На превеликий жаль, це не так. Сама собою діяльність не розвиває здібностей. Можна годинами займатися певним навчальним предметом, однак будуть засвоюватися певні знання, формуватимуться вміння, навички, але здібності не розвиватимуться, значних успіхів дитина не досягатиме.

З обдарованими дітьми повинні працювати спеціально підготовлені педагоги, психологи, які володіють сучасними методиками визначення й розвитку обдарованості.

Педагоги повинні розуміти, що обдаровані діти потребують особливої уваги, індивідуального підходу, копіткого плекання їхнього таланту.

Тільки за такого ставлення обдаровані діти зможуть стати інтелектуальною елітою країни, золотим запасом нації, гордістю і надією України, джерелом її авторитету й успіху у світі.

Завдання вчителя полягає в тому, щоб створити умови виявлення й розвитку талановитих, здібних та обдарованих дітей.